FAT
FAT (від англ. File Allocation Table — «таблиця розміщення файлів») — родина файлових систем, у яких розміщення вмісту файлів на носії описується спеціальною таблицею. Її найвідоміші різновиди — FAT12, FAT16 і FAT32 — відрізняються насамперед розрядністю записів у таблиці та максимальною кількістю кластерів даних. Назвою FAT також позначають саму таблицю розміщення файлів, що є головною структурою цих файлових систем.[1]
Перший варіант FAT було створено 1977 року для інтерпретатора BASIC компанії Microsoft. На початку 1980-х років 12-бітовий різновид FAT12 став файловою системою 86-DOS, а згодом — MS-DOS та PC DOS. FAT12 особливо широко застосовувалася на дискетах, зокрема 5,25- та 3,5-дюймових. Для більших накопичувачів були розроблені FAT16 та FAT32. Родина FAT відіграла важливу роль у поширенні персональних комп'ютерів і досі підтримується багатьма операційними системами, пристроями та засобами роботи з дисковими образами.[2][3]
Слово FAT іноді вживають і щодо спорідненої exFAT, однак вона має інший формат службових структур і не є безпосередньо сумісною з FAT12, FAT16 чи FAT32.[4]
У 1970-х роках мікрокомп'ютери поступово переходили від введення програм із перемикачів і паперової стрічки до використання гнучких магнітних дисків. Для дискових версій BASIC знадобився механізм, який міг би зберігати файли змінної довжини, знаходити їхні частини на носії та повторно використовувати звільнений простір. У 1977 році програміст Microsoft Марк Макдональд (Marc McDonald) створив для Stand-alone Disk BASIC систему обліку дискових блоків за допомогою таблиці. За свідченням історії Microsoft, викладеної у The MS-DOS Encyclopedia, цей підхід виник під час обговорень Макдональда з Біллом Гейтсом. Ранні реалізації ще не були тотожними пізнішому формату FAT12.[2]
Наприкінці 1970-х років FAT використовувалася також у розробках Microsoft для процесорів Intel 8080 та Zilog Z80. Її основна ідея — відокремити від запису каталогу інформацію про всі частини файлу — згодом перейшла до операційних систем для процесорів Intel 8086.[2]
У 1980 році Тім Патерсон, розробляючи операційну систему QDOS (пізніше 86-DOS) у компанії Seattle Computer Products, використав модель FAT, з якою раніше ознайомився в Microsoft. У 1981 році похідна від 86-DOS операційна система PC DOS 1.0 постачалася з першим IBM PC. Для дискет у ній використовувався 12-бітовий формат, який отримав назву FAT12. Перші версії DOS не підтримували ієрархію підкаталогів; у DOS 2.0 (1983) до файлової системи додали роботу з підкаталогами й жорсткими дисками.[2]
Зі збільшенням місткості жорстких дисків обмежена кількість адресованих кластерів у FAT12 стала незручною. У DOS 3.0 (1984) з'явилася FAT16 із 16-бітовими записами таблиці. Пізніші варіанти DOS розширили поля опису тому, що дало змогу створювати більші розділи без зміни самого принципу FAT. У 1996 році разом із Windows 95 OSR2 з'явилася FAT32 із 32-бітовими записами, у яких для номера кластера використовують 28 бітів. При цьому FAT12 продовжувала залишатися звичайним форматом для дискет.[1][5]
У FAT дисковий простір поділяється на сектори, а сектори області даних об'єднуються в кластери — найменші одиниці, які виділяють файлам. Кластер складається з одного або кількох послідовних секторів. Якщо файл займає кілька кластерів, вони не обов'язково мають розташовуватися поруч: запис у FAT містить номер наступного кластера ланцюжка. Останній запис позначає кінець ланцюжка, а окремі значення використовують для вільних або пошкоджених кластерів.[1]
Каталог містить ім'я файлу, його атрибути, розмір, часові позначки та номер першого кластера. Для читання файлу драйвер починає з цього номера й послідовно переходить за записами таблиці. Завдяки цьому файл можна збільшувати без пошуку єдиної великої неперервної ділянки, але розміщення його частин у різних місцях диска створює фрагментацію. Якщо виділений кластер заповнений не повністю, невикористані байти все одно вважаються зайнятими файлом.[1]
Томи FAT12 і FAT16 зазвичай мають чотири послідовні області:
- Зарезервовану область із початковим сектором, який у пізніших версіях формату містить BIOS Parameter Block (BPB) з параметрами тому.
- Область однієї або кількох копій таблиці FAT; типовий формат дискет містить дві копії.
- Кореневий каталог, для якого під час форматування відводиться фіксована кількість записів.
- Область даних, розбита на кластери для файлів і підкаталогів.
У FAT32 кореневий каталог зберігається в області даних як звичайний ланцюжок кластерів, а структура початкових службових секторів розширена. Додаткові копії FAT підвищують можливість відновлення після окремих пошкоджень, але не замінюють резервного копіювання й не забезпечують автоматичної узгодженості всіх службових структур після збою живлення.[1]
Класичний запис каталогу FAT має довжину 32 байти. Первісна схема іменування відома як 8.3: до восьми символів в основній частині імені та до трьох у розширенні. Звичайні атрибути дозволяють позначати файли як приховані, системні, призначені лише для читання або архівні; окремим атрибутом позначають каталоги. Структура також зберігає дату й час модифікації файлу. У класичному форматі час модифікації має двосекундну точність.[1][6]
Розширення VFAT запровадило довгі імена файлів (LFN) до 255 символів, зберігаючи для сумісності короткий запис 8.3. Довге ім'я розміщується в додаткових 32-байтових записах перед основним записом файлу. Тому на FAT12 також можуть існувати довгі імена, якщо операційна система їх підтримує; наявність таких імен не змінює розрядності FAT.[1][7]
| Різновид | Розрядність запису FAT | Кількість кластерів даних за правилом визначення типу | Основне застосування |
|---|---|---|---|
| FAT12 | 12 бітів | Менше ніж 4085 (до 4084) | Дискети, невеликі томи, образи дисків |
| FAT16 | 16 бітів | Від 4085 до 65 524 | Ранні жорсткі диски, невеликі флешносії |
| FAT32 | 32 біти, з них 28 для номера кластера | Від 65 525 | Жорсткі диски й змінні носії більшої місткості |
Таблиця відображає правило розрізнення форматів за кількістю кластерів, викладене в специфікації Microsoft. Фактична місткість тому залежить також від розміру сектора, кількості секторів у кластері та обмежень конкретної реалізації. Напис FAT12, FAT16 або FAT32 у службовому секторі є підказкою, але сам по собі не визначає формат.[8]
| FAT12 | |
|---|---|
| Розробник | Microsoft |
| Повна назва | File Allocation Table (12-bit) |
| Представлено | 1980 (86-DOS) |
| Ідентифікатор розділу | MBR: 0x01 (для розділів) |
| Структура | |
| Вміст директорій | 32-байтові записи; кореневий каталог фіксованого розміру |
| Виділення простору під файли | Ланцюжки кластерів у 12-бітовій FAT |
| Збійні сектори | Позначка 0xFF7 у FAT |
| Обмеження | |
| Максимальна довжина імені файлу | 8.3; до 255 символів із VFAT |
| Можливості | |
| Управління правами доступу | Не передбачено базовим форматом |
| Стискання | Не передбачено базовим форматом |
| Шифрування | Не передбачено базовим форматом |
| Операційні системи в яких підтримується | DOS, Windows, Linux |
FAT12 — 12-бітовий різновид родини FAT, призначений передусім для невеликих томів. Він став стандартним форматом дискет у системах DOS і використовувався для найрізноманітніших гнучких носіїв: від ранніх 5,25-дюймових дискет на 160–360 КБ до поширених 3,5-дюймових на 720 КБ, 1,44 МБ і 2,88 МБ. FAT12 не обмежена певним фізичним розміром дискети: її можуть використовувати будь-які достатньо малі за кількістю кластерів томи, зокрема файли-образи.[2][9][8]
На відміну від FAT16, де один запис займає два байти, у FAT12 кожен запис займає 12 бітів — півтора байта. Записи упаковуються попарно: два номери або службові значення вміщуються у трьох байтах. Наприклад, пара 12-бітових значень 0x123 і 0x456 зберігається як послідовність байтів 23 61 45 (шістнадцятковий запис). Така організація заощаджує місце в таблиці, але потребує окремої обробки парних і непарних номерів кластерів.[6]
Хоча 12 бітів дозволяють представити 4096 різних значень, не всі вони можуть позначати кластери файлів. Перші два записи таблиці мають службове призначення; інші спеціальні значення позначають, зокрема, вільний кластер (0x000), пошкоджений кластер (0xFF7) і завершення ланцюжка. За правилом Microsoft том визначається як FAT12, якщо його область даних містить менше 4085 кластерів, тобто максимум 4084. Через це розмір FAT12 не має однієї незмінної межі в мегабайтах: вона залежить від розміру кластера.[8][10]
Таблицю FAT12 драйвер читає як послідовність 12-бітових полів; у разі роботи з непарним номером кластера потрібні старші 12 бітів відповідної пари байтів. Інформація про початок файлу міститься в його записі каталогу, тому пошкодження таблиці може порушити зв'язки між частинами одразу багатьох файлів.[10]
На типовій дискеті FAT12 перший сектор відведений під завантажувальний запис та параметри тому; за ним ідуть дві копії FAT, фіксований кореневий каталог і область даних. На відміну від FAT32, кореневий каталог FAT12 не може динамічно розширюватися: максимальну кількість його 32-байтових записів задають під час форматування. Підкаталоги, підтримка яких з'явилася у DOS 2.0, розташовуються в області даних і можуть займати декілька кластерів.[1][2]
Для стандартної 3,5-дюймової дискети високої щільності місткістю 1,44 МБ типовими є такі параметри:[9]
| Параметр | Значення |
|---|---|
| Розмір сектора | 512 байтів |
| Загальна кількість секторів | 2880 |
| Секторів у кластері | 1 |
| Зарезервовані сектори | 1 |
| Копії FAT | 2, по 9 секторів кожна |
| Записи кореневого каталогу | 224 (14 секторів) |
| Сектори області даних | 2847 |
| Кластери даних | 2847 |
Отже, на такій дискеті область даних займає 2847 × 512 = 1 457 664 байти. Решта простору використовується для завантажувального сектора, двох таблиць FAT і кореневого каталогу. Число 224 обмежує кількість записів безпосередньо в кореневому каталозі, але не загальну кількість файлів на дискеті: додаткові файли можуть міститися в підкаталогах. Довгі імена VFAT займають кілька записів каталогу на один файл.[9][1]
Для позначення пошкодженого кластера FAT12 використовує значення 0xFF7. Якщо перевірка диска виявляє кластер, який не слід надалі використовувати, програма може позначити його цим значенням у таблиці. Це не відновлює дані, які вже були в пошкодженому кластері. Дві копії FAT створюють додаткову можливість для перевірки, але не гарантують успішного відновлення: якщо відмінності між копіями виникли через незавершений запис, сам факт їх наявності ще не вказує, яка копія правильна.[10]
Головна перевага FAT12 на дискетах — невелика службова таблиця й широке поширення програмного забезпечення для читання традиційних форматів. Її основні обмеження — мала кількість кластерів, фіксований розмір кореневого каталогу та відсутність у базовому форматі розвиненої системи прав доступу, журналювання і механізмів перевірки цілісності вмісту файлів. Максимальний розмір окремого файлу в практичному застосуванні FAT12 обмежений передусім місткістю самого тому.[1][6]
Завдяки сумісності FAT12 залишилася корисною для доступу до історичних дискет, створення образів дисків, ретрокомп'ютерів і невеликих завантажувальних носіїв. Програми dosfstools у Linux можуть створювати й перевіряти файлові системи FAT12, FAT16 і FAT32.[3]
| FAT16 | |
|---|---|
| Розробник | Microsoft |
| Повна назва | File Allocation Table (16-bit) |
| Представлено | 1984 (MS-DOS 3.0) |
| Ідентифікатор розділу | MBR: 0x04, 0x06, 0x0E |
| Структура | |
| Вміст директорій | 32-байтові записи; кореневий каталог фіксованого розміру |
| Виділення простору під файли | Ланцюжки кластерів у 16-бітовій FAT |
| Збійні сектори | Позначка 0xFFF7 у FAT |
| Обмеження | |
| Максимальна довжина імені файлу | 8.3; до 255 символів із VFAT |
| Максимальний розмір тому | Близько 2 ГіБ у типових реалізаціях із кластерами до 32 КіБ |
| Можливості | |
| Управління правами доступу | Не передбачено базовим форматом |
| Стискання | Не передбачено базовим форматом |
| Шифрування | Не передбачено базовим форматом |
| Операційні системи в яких підтримується | DOS, Windows, Linux |
FAT16 — 16-бітовий різновид FAT, який почали використовувати у MS-DOS 3.0 (1984) у зв'язку зі збільшенням місткості жорстких дисків. Формат зберіг основні принципи FAT12: таблиця вказує на наступний кластер файлу, кореневий каталог має фіксоване розташування, а основні записи каталогів займають по 32 байти. Завдяки двобайтовим записам таблиці кількість кластерів даних стала значно більшою, ніж у FAT12. За правилом визначення типу Microsoft том FAT16 містить від 4085 до 65 524 кластерів даних.[2][8][1]
Перші версії FAT16 у DOS 3.x використовували 16-бітове поле загальної кількості секторів тому. Для секторів розміром 512 байтів це обмежувало том приблизно 32 МіБ, навіть якщо 16-бітова таблиця могла описати більшу кількість кластерів. Власне розрядність FAT і ширина поля кількості секторів — незалежні параметри, тому усунення цього обмеження не потребувало переходу до нового формату записів таблиці.[1]
Пізніші реалізації, пов'язані з DOS 3.31 (1987), запровадили 32-бітовий лічильник секторів у структурі BIOS Parameter Block (BPB). Такі томи зазвичай називають FAT16B, а в окремих історичних джерелах — BigFAT або BIGDOS. Записи самої FAT залишилися 16-бітовими. Для розділів FAT16 в таблиці розділів MBR використовували, зокрема, коди 0x04 (старіші томи) та 0x06 (розширений формат). Код 0x0E застосовують для FAT16 з логічною адресацією блоків (LBA).[1][11]
За поширених параметрів — 512-байтовий сектор, до 32 КіБ на кластер — максимальний обсяг тому FAT16 становить приблизно 2 ГіБ. Використання 64-кібібайтових кластерів у деяких реалізаціях дає змогу збільшити місткість, але не всі драйвери та старі програми правильно працюють із такими томами. Зі зростанням розміру кластера посилюється й внутрішня фрагментація: навіть невеликий файл, який займає лише частину кластера, резервує його повністю.[1]
Кореневий каталог FAT16 створюється в окремій фіксованій області після таблиць FAT. Кількість його записів задається під час форматування; типовим значенням для жорстких дисків було 512 записів, або 16 КіБ. Це обмеження стосується саме кореневого каталогу. Підкаталоги розміщуються в області даних і можуть зростати, доки вистачає вільних кластерів. За використання VFAT довгі імена файлів займають додаткові записи каталогу, тому фактична кількість файлів у корені може бути меншою за кількість доступних записів.[1]
FAT16 стала поширеним форматом жорстких дисків у MS-DOS, PC DOS і ранніх версіях Windows. Її підтримка зберігалася і після появи FAT32, зокрема для невеликих томів та змінних носіїв. На FAT16 могли працювати програми дискового стиснення, як-от DriveSpace, однак стиснення забезпечувалося окремим програмним шаром і не було властивістю самої файлової системи.[2][1]
Серед основних недоліків FAT16 — обмеження кількості кластерів, фіксований кореневий каталог, збільшення втрат простору на великих томах і відсутність у базовому форматі журналювання та повноцінного розмежування прав доступу. Саме обмеження місткості тому стало однією з причин появи FAT32.
| FAT32 | |
|---|---|
| Розробник | Microsoft |
| Повна назва | File Allocation Table (32-bit) |
| Представлено | 1996 (Windows 95 OSR2) |
| Ідентифікатор розділу | MBR: 0x0B, 0x0C |
| Структура | |
| Вміст директорій | 32-байтові записи; кореневий каталог у кластерному ланцюжку |
| Виділення простору під файли | Ланцюжки кластерів у 32-бітовій FAT (28 бітів адреси) |
| Збійні сектори | Позначка 0x0FFFFFF7 у FAT |
| Обмеження | |
| Максимальний розмір файлу | 4 294 967 295 байтів (4 ГіБ мінус 1 байт) |
| Максимальна довжина імені файлу | 8.3; до 255 символів із VFAT |
| Максимальний розмір тому | Близько 2 ТіБ у типових реалізаціях із 512-байтовими секторами |
| Можливості | |
| Управління правами доступу | Не передбачено базовим форматом |
| Стискання | Не передбачено базовим форматом |
| Шифрування | Не передбачено базовим форматом |
| Операційні системи в яких підтримується | Windows, Linux |
FAT32 — різновид файлової системи FAT, запроваджений у 1996 році разом із Windows 95 OEM Service Release 2 (OSR2). Він був створений для роботи з томами більшої місткості, ніж у FAT16, та для зменшення втрат дискового простору на великих накопичувачах. FAT32 зберігає модель таблиці кластерних ланцюжків та 32-байтові основні записи каталогів, але має змінену структуру службових областей.[1]
Запис у таблиці FAT32 займає чотири байти, але чотири старші біти зарезервовані; для номера наступного кластера використовують молодші 28 бітів. Нумерація кластерів області даних починається з 2. Значення 0x00000000 позначає вільний кластер, 0x0FFFFFF7 — пошкоджений, а значення наприкінці допустимого діапазону, зокрема 0x0FFFFFFF, — кінець ланцюжка. При читанні запису драйвер має враховувати лише молодші 28 бітів.[10]
На відміну від FAT12 і FAT16, FAT32 не має окремої фіксованої області кореневого каталогу. Його перший кластер задається в BPB, а сам каталог зберігається в області даних як звичайний кластерний ланцюжок. Таким чином, кореневий каталог може збільшуватися в міру потреби й не обмежується наперед визначеними 224 або 512 записами. Службові поля початкового сектора FAT32 розширені: вони описують, зокрема, розмір FAT, номер першого кластера кореневого каталогу та розташування допоміжних структур.[1]
У зарезервованій області FAT32 міститься структура FSInfo, у якій можуть зберігатися остання відома кількість вільних кластерів і підказка щодо наступного вільного кластера. Ці значення мають допоміжний характер: драйвер не повинен покладатися на них без перевірки. Формат також передбачає резервну копію завантажувального сектора. Зазвичай на томі зберігають дві копії FAT, але їхня кількість і використання визначаються параметрами тому та реалізацією драйвера.[1]
Каталоги FAT32 складаються з 32-байтових записів. Основний запис зберігає коротке ім'я 8.3, атрибути, часові позначки, номер першого кластера й розмір файлу. Додаткові записи VFAT можуть містити його довге ім'я. Видалений запис позначається байтом 0xE5 на початку, а 0x00 у першому байті запису означає, що далі в каталозі немає чинних записів. Такі позначки дозволяють повторно використовувати місце в каталозі, але самі по собі не забезпечують надійного стирання вмісту файлу.[1]
Щоб знайти дані файлу, драйвер бере номер першого кластера з каталогу й проходить його ланцюжок у FAT. Для кластера з номером N відносний номер першого сектора обчислюють, додаючи до початку області даних добуток (N − 2) на кількість секторів у кластері. Саме початок області даних, а не початок фізичного диска, є базою цього обчислення. Розділ із FAT32 може починатися не з нульового сектора диска, оскільки перед ним можуть міститися MBR та інші розділи.[1]
Кількість кластерів FAT32 може бути значно більшою, ніж у FAT16. Типові реалізації з 512-байтовими секторами мають граничну місткість тому близько 2 ТіБ; за інших дозволених розмірів секторів і кластерів теоретична межа може бути вищою. Реальні обмеження залежать від файлового драйвера, засобу форматування та способу розмітки накопичувача. Для розділів FAT32 у MBR поширені коди 0x0B і 0x0C (останній — для LBA). Ці коди описують тип розділу, але не замінюють аналізу службових структур файлової системи.[1][11]
Незалежно від місткості тому, поле розміру окремого файлу в стандартному записі каталогу FAT32 залишається 32-бітовим беззнаковим числом. Максимальний розмір одного файлу становить 4 294 967 295 байтів (4 ГіБ мінус 1 байт). Це важливо, зокрема, під час зберігання великих відеозаписів і образів дисків: на томі може вистачати вільного місця, але один файл не може перевищити зазначеної межі.[12]
FAT32 початково підтримували Windows 95 OSR2, Windows 98 і Windows Me, а надалі — системи сімейства Windows NT та інші операційні системи. Старі версії DOS і Windows, драйвери яких знали лише FAT12 і FAT16, не могли без додаткового програмного забезпечення читати FAT32. У Windows XP стандартний засіб форматування обмежував створення FAT32-томів обсягом 32 ГБ, хоча сама система могла працювати з більшими томами, створеними іншими програмами. Це було обмеженням засобу форматування, а не максимального розміру формату FAT32.[13]
У серпні 2024 року Microsoft повідомила про збільшення межі форматування FAT32 з командного рядка до 2 ТБ у попередній збірці Windows 11 Canary. У квітні 2026 року таке збільшення також анонсували для збірок Windows 11 у каналі Release Preview. Ці повідомлення стосуються штатної команди форматування і не усувають обмеження розміру окремого файлу до 4 ГіБ мінус 1 байт.[13][14]
FAT32 застосовується на USB-накопичувачах, картах пам'яті SDHC та в системних розділах UEFI. Її переваги — широка підтримка, відносно прості службові структури й можливість обміну файлами між різними системами; недоліки — відсутність у базовому форматі журналювання, повноцінної системи прав доступу та підтримки файлів понад 4 ГіБ мінус 1 байт.[15][5]
Упродовж 1980-х і 1990-х років FAT була основним форматом локальних дисків у DOS і Windows 9x. У сімействі Windows NT було запроваджено NTFS, яка згодом стала типовою файловою системою для системних дисків Windows. Проте сумісність FAT зберігалася: різні її версії підтримуються Windows, Linux, низкою вбудованих систем і програм для роботи зі змінними носіями.[7][3]
На картах пам'яті вибір файлової системи залежить від класу носія. За рекомендаціями SD Association, стандартні картки SD місткістю до 2 ГБ використовують FAT12 або FAT16, картки SDHC — FAT32, а SDXC і SDUC — exFAT. Отже, не всі сучасні карти SD форматуються в FAT12, хоча ця назва й трапляється в описах сумісності родини FAT.[15]
У специфікації UEFI визначено використання формату, заснованого на FAT: для системного розділу EFI на жорсткому диску передбачено FAT32, а для знімних завантажувальних носіїв допускаються FAT12, FAT16 або FAT32 відповідно до параметрів носія. Це ще одна причина збереження підтримки класичних різновидів FAT у сучасному програмному забезпеченні.[5]
Формат розміщення файлів на дискетах описано в міжнародних стандартах ECMA-107 та ISO/IEC 9293. Друга редакція ECMA-107 (1995) охоплює 12- і 16-бітові таблиці, описує початкові службові структури, 32-байтові записи каталогів, правила розміщення файлів та обробки пошкоджених кластерів. Ці стандарти не визначають усіх пізніших розширень, зокрема формату FAT32 або довгих імен VFAT.[6][16]
Введене разом із Windows 95 розширення VFAT дозволило використовувати довгі імена файлів на томах FAT12, FAT16 та FAT32. Системи, які не розпізнають додаткові записи, можуть працювати з короткими іменами 8.3, але за певних операцій зі старими програмами довгі імена можуть бути втрачені.[1]
Системи OS/2 і ранні реалізації Linux використовували додаткові файли або спеціальні структури для зберігання властивостей, яких у класичній FAT немає: розширених атрибутів, прав доступу та інших метаданих. Зокрема, проєкт UMSDOS дозволяв представляти том FAT із частиною звичних для Unix атрибутів. Подібні розширення залежали від конкретного драйвера і не ставали властивостями базового формату FAT.[7]
exFAT — окрема файлова система Microsoft, створена для змінних накопичувачів великої місткості. Вона зберегла деякі принципи родини FAT, але має інші службові структури, 64-бітові поля розміру файлу та бітову карту розміщення кластерів. Звичайний драйвер FAT12/FAT16/FAT32 не може безпосередньо читати том exFAT.[4]
Для окремих платформ створювали й інші файлові системи, споріднені з FAT, зокрема FATX для консолей Xbox. Їх не слід ототожнювати зі стандартними різновидами FAT: спільний принцип розміщення файлів не означає повної сумісності дискових форматів.
Простота структури FAT полегшує реалізацію драйверів і обмін файлами між різними системами. Водночас базовий формат не містить журналу операцій, повноцінної моделі користувачів і прав доступу чи контрольних сум вмісту файлів. Пошкодження службових записів може призвести до втрати ланцюжків кластерів; особливо вразливим є некоректно завершений запис. Для відновлення застосовують перевірку файлової системи, зіставлення копій FAT і пошук загублених ланцюжків, але жоден із цих методів не гарантує відновлення даних.[1]
Обмеження обсягу залежать від конкретного різновиду: для FAT12 вирішальним є число кластерів, для FAT16 — також допустимий розмір кластера, для FAT32 — додатково чотирибайтове поле розміру файлу. З огляду на ці межі вибір файлової системи визначають насамперед сумісність із пристроєм, місткість носія та розміри файлів, які потрібно зберігати.[8][12]
У 1990–2000-х роках предметом патентних суперечок були окремі рішення для підтримки довгих імен файлів у FAT, а не лише базова ідея таблиці розміщення файлів. У 2009 році Microsoft і виробник навігаційних пристроїв TomTom уклали угоду про врегулювання патентних спорів; за її умовами TomTom мав прибрати зі своїх виробів функції, пов'язані з двома патентами Microsoft на довгі імена FAT. Ця справа стосувалася саме запатентованих розширень, тому її не варто трактувати як заборону використання будь-якої реалізації FAT.[17]
- 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 Microsoft FAT Specification (PDF) (англ.). Microsoft Corporation. 2004. розд. 2–4. Процитовано 11 листопада 2026.
- 1 2 3 4 5 6 7 8 Duncan, Ray (1988). Section I: The Development of MS-DOS. The MS-DOS Encyclopedia: Versions 1.0 Through 3.2 (англ.). Microsoft Press. ISBN 1-55615-049-0.
- 1 2 3 dosfstools — FAT filesystem tools (англ.). dosfstools. Процитовано 11 листопада 2026.
- 1 2 exFAT file system specification (англ.). Microsoft. розд. 1, 3–5. Процитовано 11 листопада 2026.
- 1 2 3 UEFI Specification 2.10: Protocols — Media Access (англ.). UEFI Forum. 2022. розд. 13.3. Процитовано 11 листопада 2026.
- 1 2 3 4 Standard ECMA-107: Volume and File Structure of Disk Cartridges for Information Interchange (PDF) (англ.). Ecma International. 1995–06. розд. 8–12. Процитовано 11 листопада 2026.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання) - 1 2 3 VFAT (англ.). The Linux Kernel documentation. Процитовано 11 листопада 2026.
- 1 2 3 4 5 Microsoft FAT Specification (PDF) (англ.). Microsoft Corporation. 2004. розд. 3.5 «Determination of FAT type». Процитовано 11 листопада 2026.
- 1 2 3 FreeDOS kernel: initdisk.c (таблиця параметрів дискет) (англ.). FreeDOS. Процитовано 11 листопада 2026.
- 1 2 3 4 Microsoft FAT Specification (PDF) (англ.). Microsoft Corporation. 2004. розд. 4 «FAT Region». Процитовано 11 листопада 2026.
- 1 2 dosfstools: mkfs.fat.c — визначення коду розділу FAT (англ.). dosfstools. Процитовано 11 листопада 2026.
- 1 2 Microsoft FAT Specification (PDF) (англ.). Microsoft Corporation. 2004. розд. 6.4 «File/Directory Size». Процитовано 11 листопада 2026.
- 1 2 Announcing Windows 11 Insider Preview Build 27686 (Canary Channel) (англ.). Windows Insider Blog. 15 серпня 2024. Процитовано 11 листопада 2026.
- ↑ Releasing Windows 11 Builds 26100.8313 and 26200.8313 to the Release Preview Channel (англ.). Windows Insider Blog. 17 квітня 2026. Процитовано 11 листопада 2026.
- 1 2 Capacity (SD/SDHC/SDXC/SDUC) (англ.). SD Association. Процитовано 11 листопада 2026.
- ↑ ECMA-107 (англ.). Ecma International. Процитовано 11 листопада 2026.
- ↑ Microsoft and TomTom Settle Patent Infringement Cases (англ.). Microsoft. 30 березня 2009. Процитовано 11 листопада 2026.
- Duncan, Ray (ed.). The MS-DOS Encyclopedia: Versions 1.0 Through 3.2. Microsoft Press, 1988. ISBN 1-55615-049-0.
- Microsoft Corporation. Microsoft FAT Specification. 2004.
- Ecma International. Standard ECMA-107: Volume and File Structure of Disk Cartridges for Information Interchange. 2nd ed. June 1995.